Сучасний підхід до лікування гострих та хронічних аденоїдитів у дітей

Короткий нарис анатомії та фізіології глоткового(аденоїдного) мигдалика

Глотковий мигдалик (або аденоїдний) складається з лімфатичної тканини, яка має клітини, що знищують мікроби і виробляє антитіла. Разом з піднебінними мигдаликами та  іншими, меншими скупченнями лімфатичної тканини, глотковий мигдалик є захисним бар’єром організму, створюючи лімфоїдно-глоткоке кільце (кільце Вальдейера). Вік знаходиться в носовій частині глотки. Якщо попросити дитину відкрити рот, дивлячись прямо, ми бачимо задню стінку глотки, а ближче, зверху – м’яке піднебіння з маленьким язичком. Глотковий мигдалик розташований за м’яким піднебінням і язичком у верхній частині глотки.

Запальні захворювання глоткового мигдалика поділяють на:

  • гострий аденоїдит;
  • рецидивуючий аденоїдит;
  • хронічний аденоїдит;
  • абсцес глоткового мигдалика;
  • гіперплазія глоткового мигдалика (аденоїдні вегетації, аденоїдні розрощення, аденоїди).

Хворі на гострий аденоїдит (гостре запалення глоткового мигдалика) скаржаться на біль і відчуття печії в носовій частині глотки та порожнині носа, утруднене носове дихання, слизово-гнійні виділення з носа, хропіння під час сну, загальну слабкість, відзначають «закриту» гугнявість. Відчуття закладання вуха вказує на зміни в слуховій трубі.

У дитини з хронічним аденоїдитом періодично відзначають утруднене носове дихання, частий і тривалий нежить, порушення сну та апетиту. Реєструють також гугнявість, субфебрильну температуру тіла, головний біль, загальну слабкість, енурез, відчуття закладення в носовій частині глотки та вусі, садніння та незначний біль у носовій частині глотки, кашель внаслідок затікання слизових виділень у гортань.

Під час загального огляду відзначають блідість шкірних покривів, зменшення шару підшкірної жирової клітковини, порушення розвитку зубощелепної та дихальної систем, збільшення потиличних і шийних лімфовузлів. Нерідко ці діти відстають у фізичному та психічному розвитку внаслідок хронічної інтоксикації. При риноскопії відзначають запальний процес у глотковому мигдалику; слизові, слизово-гнійні та (рідко) гнійні виділення, які стікають у ротову та гортанну частини глотки і навіть у гортань, трахею.

  • ГРАФІК РОБОТИ

    • Понеділок-п'ятниця
      8.00 - 20.00
    • Субота
      9.00 - 17.00
    • Неділя
      10.00 - 15.00


  • Зв’язатися з нами

    Гіпертрофія глоткового мигдалика

    Етіологічними факторами розвитку гіпертрофії глоткового мигдалика й аденоїдиту в дитячому віці є не тільки рецидивуючі вірусні та бактеріальні інфекції, але й алергічні захворювання, супутня патологія імунної, нервово-ендокринної систем, порушення обміну речовин

    Основною клінічною ознакою наявності аденоїдів є утруднення носового дихання, сон з відкритим ротом, загальні та місцеві прояви запалення. Ступінь порушення носового дихання залежить від розміру, форми та будови аденоїдів, відносності їх обсягу до розміру порожнини носової частини глотки, а також супутніх запальних змін.

    При цьому діти з великими труднощами промовляють носові приголосні звуки, мовлення у них стає приглушеним, уривчастим. Значне утруднення носового дихання призводить до дихання ротом, діти перебувають у стані постійного кисневого голодування. Діти з аденоїдами часто сплять неспокійно, з відкритим ротом, нерідко хроплять, з відкритого рота витікає слина. Часто при аденоїдах і аденоїдиті відзначають затікання слизу з носової в ротову та гортанну частину глотки, що призводить до тривалого кашлю.

    На сьогодні завдяки широкому впровадженню в практику сучасної оптичної апаратури найбільш раціональним методом діагностики гіпертрофії глоткового мигдалика й аденоїдиту є ендоскопічне дослідження порожнини носа і носової частини глотки.

    За розміром виділяють три ступеня аденоїдів:

    • I — аденоїди малого розміру (прикривають верхню ⅓ просвіту хоан);
    • II — аденоїди середнього розміру (прикривають ⅔ лемеша);
    • III — аденоїди великого розміру (прикривають весь або майже весь просвіт хоан).

    Розміри аденоїдів не завжди відповідають викликаним патологічним змінам в організмі. Іноді аденоїди I–II ступеня супроводжуються різким утрудненням дихання через ніс, зниженням слуху, нічним хропінням та іншими патологічними змінами.

    Особливості консервативного лікування гіпертрофії глоткового мигдалика та аденоїдиту в дітей

    Проводять 2–3 курси консервативної терапії, яка полягає в застосуванні антигістамінних, імунокоригуючих, стимулюючих препаратів, вітамінів, аерозолів , електроаерозолів з антисептиками, антибіотиків та промиванні носової частини глотки 10% розчином повідон-йоду, розведеним у 10–30 разів, або іншим сучасним антисептиком.

    У разі неефективності консервативної терапії виконують аденоїдектомію під загальною анестезією. Як правило, хірургічне лікування проводять при гіпертрофії глоткового мигдалика II–III ступеня, проте показанням до операції служить не стільки розмір аденоїдів, скільки розвиток зумовлених ними розладів у дитячому організмі.

    Відзначимо, що аденоїдектомію слід проводити тільки після затихання запального процесу незалежно від ступеня збільшення глоткового мигдалика та віку хворого.